Жизель (ОНАТОБ)

ЖизельАдольф Шарль Адан

ТРИВАЛІСТЬ

2 години (з одним антрактом)

Члени постановочної групиДИРИГЕНТИ:

заслужений артист України Ігор Шаврук, заслужений артист України Ігор Чернецький

ХУДОЖНИЦЯ-ПОСТАНОВНИЦЯ:

заслужена художниця України Наталія Бевзенко-Зінкіна

ЗмістВічна історія кохання, зради і покаяння вперше була представлена 28 червня 1841 року на сцені паризького театру «Гранд Опера», який називався тоді Королівською академією музики й танцю. Неймовірний успіх прем’єри визначив подальшу долю балету. Протягом наступних вісімнадцяти років паризька опера дала сто п’ятдесят вистав «Жизелі», які незмінно закінчувались безкінечними оплесками глядачів, що робили твір усе відомішим. Ми ніколи не побачимо, як танцювала велика балерина Карлотта Грізі, але ніколи не забудемо її. Бо двоє не менш знаменитих людей – хореограф Жюль Перро та поет Теофіл Готьє – були закохані в цю жінку і саме для неї створили «Жизель». Цей балет, як пізніше писали газетярі, був створений кількома закоханими чоловіками з метою «слугувати вітриною для талантів однієї молодої балерини». Ситуація, що склалася при роботі над цим твором, була не менш цікавою, ніж саме лібрето. Балерина Карлота Грізі (справжнє ім’я – Карон Адель Джузеппіна Марія Грізі) народилась 1819 року в Італії. У 1834 році вона зустріла в Неаполі талановитого і відомого французького танцівника та хореографа Жюля Перро. Карлота стала його протеже. Жюль Перро тренував і навчав її, ставив її хореографічні номери. Балерина почала виступати під іменем мадам Перро. 1837 року Жюль Перро пішов з «Гранд Опера», аби займатись кар’єрою Карлоти, і вони почали гастролювати по театрам Європи. У цей час Адольф Шарль Адан, уже відомий композитор, повернувся в Париж з Петербурга, куди він поїхав услід за Марією Тальоні, уславленою французькою танцівницею, яка виступала в Росії з 1837 по 1842 рік. Написавши для неї в Північній Пальмірі балет «Морський розбійник», у Парижі Адан почав працювати над «Жизеллю». Сценарій написав французький поет і романіст Теофіл Готьє за мотивами старовинної слов’янської легенди, відтвореною Генріхом Гейне в книзі «Про Германію». В легенді розповідається про віліс – дівчат, які померли від нещасного кохання напередодні весілля. Опівночі віліси виходять зі своїх могил і танцюють. Випадкових перехожих, які опинились на їхньому шляху, віліси затягують у танок, і кружляють там доти, поки ті не впадуть мертвими. Щоб надати подіям узагальненого характеру, Готьє свідомо перемішав країни й титули: перенісши місце події в Тюрінгію, він зробив Альберта герцогом Сілезьким (графом його називають у пізніших варіантах лібрето), а батька нареченої – князем (в пізніх варіантах він герцог) Курляндським. Як пишуть, Теофіл Готьє ставився «з повагою» до Жюля Перро і підтримував його кандидатуру для участі у створенні балету. Можливо, це певною мірою зумовлене тим, що сам Готьє був одружений з рідною сестрою Карлоти Грізі – Ернестою. Однак балет присвятив Карлоті в надії завоювати її серце. Теофіл був закоханий в Карлоту і писав лібрето «душою закоханого поета». У роботі над «Жизеллю» брав участь відомий лібретист Жюль-Анрі Вернуа де Сен-Жорж та Жан Коралі, який у 1831 році став балетмейстером «Гранд Опера». Жюль Перро, як і раніше, кохав Карлоту і робив усе, аби зробити з неї прима-балерину світового рівня. Уся партія Жізелі, увесь малюнок головної ролі в хореографічному плані був розроблений Перро, але його ім’я навіть не згадувалось в афіші паризької прем’єри балету. Уся слава дісталась Коралі, який скористався невизначеним й «прихованим» становищем Перро й присвоїв усе авторство хореографії балету собі. Успіх балету був грандіозним, публіка в буквальному розумінні слова лила сльози над історією бідної, обманутої дівчини. Критики оголосили, що «Жизель» – найвеличніший балет свого часу. Вони також відразу підняли статус Карлоти Грізлі до зірки. Партію графа Альберта виконував молодший брат «батька» класичного балету Маріуса Петіпа – Люсьєн. Нині вже немає жодних сумнівів стосовно того, хто є автором хореографічних сцен в балеті. Це – геніальний Жюль Перро, Коралі ставив лише загальні танці. Створивши партію Жизелі для Карлоти Грізі, Жюль Перро утвердив балетний романтизм і остаточно зробив балет таким же повноправним жанром мистецтва, як музика і поезія. Цим він здійснив свою мрію – успіх балету миттєво зробив Карлоту Грізі зіркою світового рівня. Незабаром після прем’єри Жюль Перро поїхав до Англії. В історичних балетних мемуарах побутує думка, що це було викликане не стільки підступами Коралі, скільки тим, що Карлота «виявила прихильність до Готьє в подяку за свою славу, яку він допоміг їй здобути». За іншими версіями вона захопилася молодим красенем Люсьєном Петіпа. Як би там не було і чи зрадила 21-річна Карлота одного чоловіка заради іншого – справа десята. Важливо те, що її наставником завжди залишався Жюль Перро, а вона завжди була прима-балериною. Усі найновіші досягнення французького балету швидко переносились на російську сцену. Балет «Жізель» був поставлений в Петербурзі 1842 року, всього через рік після паризької прем’єри. Він і донині входить в репертуари багатьох музичних театрів світу. Петербурзька постановка спектаклю завершила тенденцію, що склалась в романтичному балеті Європи, коли почала сходити зірка балетного театру, як музичного. Визначальним змістовим джерелом хореографічної композиції ставала музика, а не тільки літературний сценарій. У своїй монографії Юрій Слонимський пише: «Французька «Жизель» – сентиментальна мелодрама, присвячена нещасному коханню гризетки, пейзанки, яких було багато у ті дні. Біда героїні – «нещасний випадок». Її почуття залишаються в пам’яті привабливою, до курйозу наївною ілюзією. «Російська «Жизель» – піднесена драма серця. Тут любов – не ілюзія, а символ віри». У свій час партію Жизелі танцювали балерини світового рівня – Анна Павлова, Ольга Спесивцева, Олена Андріянова, Віра Коралі, Галина Уланова. Уланова взагалі стала родоначальницею цілої традиції, виконуючи не просто балетну партію, а справжню драматичну роль, в якій, окрім бездоганності технічного виконання хореографічних елементів, особливе значення має акторський талант солістки балету. А великій кубинській балерині Алісії Алонсо за виконання партії Жизелі було присвоєно високий титул la bailarina absoluta.

Стислий зміст

Дія першаПодії відбуваються в Тюрінгії в епоху феодалізму. Гірське селище в Тюрінгії. Селяни йдуть збирати виноград. Будинок селянки Берти, вдови, яка живе тут з дочкою Жизеллю. З’являються мисливці – граф Альберт зі зброєносцем. Альберт випередив інших учасників полювання, аби зустрітися з селянською дівчиною, яка сподобалась йому. Граф і його зброєносець Вільфрід входять у мисливський будиночок і незабаром Альберт виходить в селянському одязі. Вільфрід умовляє графа відмовитись від таємних планів, але той противиться. Він показує на будинок Берти – там живе та, в яку він закоханий. Альберт освідчується Жизелі в коханні, яка напівжартома висловлює недовіру його словам. Вона зриває квітку і ворожить на її пелюстках: кохає – не кохає. Пелюстка стверджує, що «не любить». Тоді Альберт потай від Жизелі обриває одну пелюстку і показує їй, що попереднє ворожіння було помилковим. Любовну сцену перериває лісник Ганс. Побачивши Жизель з графом, він застерігає дівчину і просить відповісти йому взаємністю. Альберт, розсердившись, проганяє його. З’являються подруги Жизелі. Вони оточують її і починають танці. Альберт із захватом стежить за Жизеллю – її веселість та жвавість чарівні. Берта, мати Жизелі, виходить з будинку. Вона нагадує дівчині, що в тої хворе серце і їй не можна танцювати. Але Жизель ніщо не лякає, вона щаслива. Чути звуки рогів – це наближаються учасники полювання. Альберт поспіхом йде геть, аби його не впізнали. Разом з мисливцями з’являються наречена Альберта Батільда та її батько, герцог Курляндський. Жизель з цікавістю розглядає розкішне вбрання знатної дами. Та, зачарована красою і простодушністю селянки, дарує Жизелі золотий ланцюжок, який дівчина приймає з захватом і зніяковінням. З вікна мисливського будиночка, в якому переодягався Альберт, вилазить лісник Ганс. В його руках дорога зброя, яка доводить високе походження того, хто заморочив голову його коханій Жизелі. Починається свято. Альберт танцює з Жизеллю. Ганс трубить в ріг, на звуки якого приходять мисливці з герцогом та Батільдою. Почет, упізнавши молодого герцога, шанобливо вітає його, знатні гості теж раді зустрічі з ним. Альберт підходить до Батільди й цілує їй руку. Жизель підбігає до неї і розповідає, що Альберт заприсягся їй у вірності і що він кохає її. Обурена претензіями Жизелі Батільда показує тій свою обручку – вона наречена Альберта. Жизель кидає до ніг Батільди подарований ланцюжок і падає. Альберт намагається порозумітися з Жизеллю, але та вже нічого не чує – вона божеволіє. В затьмареній свідомості зринають картини недавнього минулого: ворожіння на пелюстках, обітниця, слова кохання, подруги. Не витримавши потрясіння, дівчина помирає.

Дія другаСеред могил сільського кладовища в місячному світлі з’являються примарні віліси. «Одягнені в весільні сукні, увінчані квітами, непереборно прекрасні танцюють віліси при світлі місяця, танцюють тим пристрасніше і швидше, чим більше відчувають, що виділений їм для танцю час закінчується і вони знову мусять зійти в свої холодні, як крига, могили», – Генріх Гейне. Сюди приходить Ганс. Чути таємничі звуки, спалахують вогники. Наляканий Ганс рятується втечею. На його шляху виростає тінь – то повелителька віліс Мірта. Віліси ніби купаються в місячному сяйві. За знаком Мірти вони оточують могилу Жизелі, готуючись до зустрічі з новою подругою. З могили піднімається примарна фігура Жизелі. Чути шум, віліси зникають. На кладовище приходить Альберт, який розшукує могилу коханої. Альберт в глибокій задумі і скорботі. Раптом він помічає фігуру Жизелі. Не ймучи віри очам, він кидається до неї, але видіння щезає, потім з’являється, далі знову ніби розтає в повітрі. Альберта починають переслідувати віліси, втягуючи його в танець. Він падає до ніг Мірти, молячи про спасіння, але та невмолима. Прагнучи знищити Альберта, вона намагається затягнути його в танцювальний вир, але з’являється Жизель і починає танцювати замість коханого, аби врятувати того від смерті. Чутно передзвін годинника. Шість ударів – світанок. Віліси втрачають свою силу і щезають. Зникає і легка тінь Жизелі, але вона завжди житиме в пам’яті Альберта як вічний жаль за втраченим коханням, коханням, яке сильніше смерті.

Про подіюБалет на 2 діїЛібрето Теофіла Готьє, Жюля-Анрі Вернуа де Сен-Жоржа, Жана КораліХореографія Жюля Перро, Жана Коралі, Маріуса Петіпа в редакції Леоніда Лавровського

Балет «Жизель» (повна назва «Жизель або віліси», фр. Giselle, ou les Wilis) – можливо, найбільш романтичний твір останніх століть. Серед численних історій, коли-небудь розказаних мовою танцю, ніколи не було створено нічого прекраснішого і сумнішого, ніж ця драма. Завдяки чарівності його сюжету і досконалій хореографії, цей романтичний шедевр увійшов до класики балету і став, нарівні з «Лебединим озером», найвідомішим і найпопулярнішим балетом світу. Саме в «Жизелі» остаточно утвердився балетний романтизм. Танець в ньому отримав поетичну натхненність, в сольні «фантастичні» партії увійшли різноманітні польоти, які створюють враження повітряності персонажів, героїні стали на пуанти. В «земних», нефантастичних образах танець набув національної характерності. У балеті утвердився новий тип драматургії, в якій танець слугує не ілюстрацією сюжетних епізодів, а стає головним поетичним засобом вираження художнього змісту.